Творча робота Інтерактивне навчання

Департамент освіти і науки, молоді і спорту Чернівецької ОДА

Чернівецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Технологія інтерактивного навчання на уроках мови та літератури

(творча робота)

                                                            Виконана слухачем

                                                     курсів підвищення кваліфікації

                                                     вчителів української мови та

                                                                літератури

                                                    Згирчею Аллою Костянтинівною

                                                    вчителем української мови та

                                                                літератури

                                                    Горбівської ЗОШ  І – ІІІ ступенів

                                                         Герцаївського району

 

                             м. Чернівці, 2012р.

                                  Зміст                                       

Вступ                                                                                        

І.  Основна частина

1.1. Технології інтерактивного навчання                                     

1.2. Інтерактивні технології на уроках мови

     та літератури, системність їх застосування                           

Висновки                                                                                    

Список використаної літератури                                                 

                                   Вступ  

    На відміну від традиційного розу­міння освіти як суми знань та нави­чок, сьогодні освіту треба розглядати як: процес становлення особистості, тому що світ, в якому живуть наші діти, змінюється вчетверо швидше від наших шкіл. Найважливішою ланкою, від якої залежить успіх шкільної освіти, є ефективна праця вчителя, його продуктивно-пере­творювальна діяльність на основі створення й впровадження власних, нових ідей, підходів, технологій. І все це вчитель може реалізувати на уроці, оскільки урок був і залиша­ється основним структурним еле­ментом навчального процесу.

     Відомо, що тільки той урок буде результативним, на якому панує дисципліна, підтримується робо­чий ритм, певний психологічний режим. Яким чудовим не був би вчитель, яким високим не був би рівень його знань, його робота не дасть результату, поки він не навчиться керувати класом, підтри­мувати дисципліну і пізнавальну активність учнів. Це питання зали­шається найскладнішим у роботі вчителя. .

     Сучасний урок, урок в умовах демо­кратизації і гуманізації навчально­го процесу передбачає роль учня на уроді не як пасивного об'єкта, а активного суб'єкта навчальної діяльності.

    Розкути учня, створити умови, в яких він зможе мислити, а отже, і творити — завдання важливе і нелегке. Адже повна свобода на уроці може перетворитись на «бала­ган», і результат буде зворотний.

    Тому вчитель має бути на уроці і психологом, і актором, і режисе­ром одночасно. Важливо відчува­ти, коли необхідно зняти в класі напруження цікавою розминкою або грою, а коли від цікавого, роз­важального початку перейти до серйозної роботи.

    Ретельно готуючись до уроків, необ­хідно враховувати не тільки своєрід­ність кожного класного колективу, але й психологію, вікові особливос­ті, потенціальні можливості кожно­го учня, знаходити і реалізувати на уроках такі методичні прийоми, які дають учням відчуття самостійності і творчої участі в процесі
вивчення навчальної дисципліни.

     Необхідно намагатися зробити кожен урок особливим, не схожим на попередній.

    «Різноманітність — добра ознака гарного викладання»,— говорив Буслаєв. Проблема урізноманітнен­ня форм роботи на уроці, мабуть, вічна, як сам урок. Усе залежить від особистості вчителя, рівня його майстерності. Цікаві форми робо­ти допомагають швидко та якісно перевірити знання дітей, розшири­ти їхній кругозір, ефективно розпо­чати нову тему;

     Для цього використовуються різ­ні методи і прийоми.

    Нові технології навчання допома­гають залучити до активної робо­ти всіх учнів. Диференційоване, особистісно орієнтоване навчання дозволяє кожному учневі на під­ставі власних здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктивного досвіду реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяль­ності, поведінці. Саме такій меті можуть слугувати інноваційна педагогіка і продуктивне навчання, що спрямовують процес навчання не лише на засвоєння досвіду, а на розвиток в учнів умінь, створювати нові, ефективні зразки й моделі особистісної діяльності. Інтерактивні технології дають змогу школярам реалізувати себе як особистість за постійно змінюваних обставин.

    Але не можна зовсім відмовлятися і від традиційних форм уроку. Пере­віривши на практиці ефективність використання традиційних техно­логій навчання і нових, інтерактив­них, нестандартних методів, видів, форм роботи з учнями, вважаю, що найкращі результати можна отри­мати лише шляхом гармонійного поєднання старого і нового, шля­хом удосконалення, урізноманіт­нення вже відомого і впроваджен­ня щойно знайдених технологій навчання.

   Скільки існує школа, стільки й точаться дискусії про те, як заці­кавити дітей нелегкою працею — навчанням, як досягти того, щоб уроки викликали інтерес в учнів і були для них справжньою шко­лою духовності. Одна з основних передумов виникнення у школя­рів інтересу до навчання — налаго­дження тісної співпраці між ними й педагогом.

    А ще потрібно, щоб слово вчителя не тільки несло інформацію, а й хви­лювало, дивувало, захоплюва­ло, інтригувало. Звісно, для цього викладач повинен бути людиною ерудованою, обізнаною, емоцій­ною, здатною зацікавити учнів сво­їм предметом і зробити їх співавто­рами уроку, адже ще Василь Сухомлинський зазначав: «Найважливіше — у своєму учневі бачити живу люди­ну. Навчання — це насамперед живі людські стосунки між педагогом і дітьми, а не перекладання з голови педагога в голову учня».

    Чи зуміємо ми виховати в дітях любов до рідної мови?

    Зуміємо. Якщо уроки мови та літератури стануть уроками творчості як учнів, так і вчителя у першу чергу.

   Соціологічні дослідження останніх років щодо відмінностей між нашою загальноосвітньою середньою школою і такою самою школою західноєвропейською чи американською свідчать про те, що наші учні при досить високому рівні теоретичних знань недостатньо підготов­лені до успішного дорослого життя в демократичному суспільстві, де цінується ініціативність, самостійність суджень в ухваленні рішень.

 Наші учні скуті у спілкуванні, не проявляють ініціативи у ви­словленні власної думки, схильні до того, щоб відсидітися, бути не­поміченими на уроці. Не навчені особистісно проявляти себе у школі, вони й за її порогом нерідко залишаються такими ж пасивними. Чому так? Найсуттєвіша причина, на наш погляд, та, що школа залишається просвітницькою, зорієнтованою на інформаційну мету. Навчання по­будоване, як правило, на запам'ятовуванні різноманітних фактів, ідей, а не на розвитку в учнів умінь і навичок, критичного погляду на явища, вміння співпрацювати.

Як відомо, основною формою організації навчальної діяльності практично у всіх країнах світу є класно-урочна система. Але в умовах науково-технічного прогресу і зміни вимог суспільства до освіти і особистісних якостей учня ця система потребує вдосконалення.

    Тому сьогодні вчитель має замислитись не над тим, як знайти яко­мога більше інформації і подати її в цікавій, доступній формі, а над тим, як привернути інтерес учня до навчання, до свого предмета, як максимально наблизити навчальний процес до життєвих реалій. Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання.

    Інтерактивний — здатний до взаємодії, співпраці, діалогу. Мета інтерактивного навчання — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність.

  Уроки мови та літератури – це напружена, науково організована й результативна праця всіх учнів у співтворчості з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковими джерелами знань; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну/ передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.       

    Одним із кроків підвищення ефективності уроку є впровадження таких інтерактивних технологій навчання: співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

а) мотивація навчальної й пізнавальної діяльності;

б) ознайомлення з темою та очікуваними навчальними результатами;

в) надання необхідної інформації;

г) інтерактивні вправи (метод «Мікрофон», «Обери позицію», «Коло думок», «Мозкова атака», «Асоціативний кущ», «Гронування», «Так чи ні», «Викинути зайве», «Прес», «Акваріум», дискусія) – центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

    Навчання у парах, групах, рольові ігри сприяють умінню спілкува­тися, критично мислити, ухвалювати обдумані рішення.

    Починаючи вивчення мови та літератури вчитель стикається з певними труднощами, склад­ними завданнями:

—допомогти учням безболісно подолати бар'єр між предметом «читання» у початковій школі і курсом української літератури з його якісно новими літературознавчими аспектами;

—вивчити індивідуальні особливості нових учнів, коло їхніх ін­тересів, читацькі уподобання, міжособистісні стосунки у класному колективі;

—створити план поступового впровадження інтерактивних техно­логій у навчальний процес;

—учитель має бути психологічно підготовлений до застосування інтерактивних технологій, адже він уже не просто «передавач знань», а організатор навчального процесу;

—застосуванню інтерактивних технологій на уроці має передувати ґрунтовна підготовча робота вчителя (розробка різноманітних тестів, підбір інформативного матеріалу, завдань для парної і групової роботи, випереджальних домашніх завдань тощо);

—підготувати рекомендації учням для роботи в малих групах;

—провести практичні заняття з окремими групами у позаурочний час з метою формування перших навичок взаємонавчання, спільної праці.

Адаптуючи інтерактивні технології до уроків мови та літератури, слід пам'ятати, що на одному занятті раціонально вико­ристовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп, тож потрібно органічно поєднувати такі вправи з класичними моделями навчання.

   Постійно спонукаю учнів до роботи над собою.

   Певний результат дає і робота в ко­манді. Якщо учень розуміє, що від його роботи і відповідей залежить «доля» його команди, то він більш ретельно готується до роботи. Ці форми роботи можна використо­вувати на семінарах, практикумах, ставлячи перед учнями командні завдання, У процесі мобілізації всіх зусиль учнів пропоную деяким з них заохочувальну нагороду після напруженої роботи: звільнення від домашнього завдання, автоматичний залік за тему, а інколи й схва­лення учителем їхньої роботи перед класом, високий бал...

    Сучасний урок неможливо уявити без роботи в групах. Вважаю, що групи повинні бути мобільними, щоб кожний учень відчував пер­спективу і зростання. Необхідно здійснювати роботу як у групах по горизонталі (всі учні одного рів­ня знань, вмінь, навичок), так і в групах по вертикалі (в одній групі учні різного рівня). Головне, щоб кожен учень відчував себе на уро­ці комфортно, знав, що від нього залежить те, в якій групі він зна­ходиться.

    Ситуація успіху забезпечується також і тим, що учні протягом уроку мають можливість самим оби­рати завдання, оцінювати себе за листами контролю, звертатися до учителя як до консультанта.

Сучасний урок не можна також уявити і без дидактичних ігор. Але гра буде про­дуктивною, якщо:

—зберігаються ознаки гри (уявні ситуації, ролі);   

—передбачається   обов'язковість процесу миследіяльності, про­гнозування рефлексів;

—продукт гри — знання, розвиток її учасників, встановлення гума­ністичної позиції;

—гра завершується підбиттям під­сумків.

    Учням сподобаються такі ігри, як «Четвертий зайвий», «Зрозумій мене», «Словниковий м'яч», «Ти — мені, я — тобі», «Діалог з ...», «Я — вчитель». Можна використати такі форми роботи, як «Дистанцій­ний диктант», «Знайди помилку», «Завдання без запитань», «Слово — речення — запитання — відпо­відь», «Снігова куля», «Хто більше слів прочитає у слові», «Вірю — не вірю», «Коментатор», «Я — диктор» та інші. Форм і методів роботи може бути безліч, головне — результатив­ність.

     Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення

                         Основна частина

              Технології інтерактивного навчання

Останнім часом активно впроваджують різні моделі навчання. Серед них виділяють: пасивну, активну, інтерактивну.

Пасивна модель навчання. Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти і відтворити матеріал, переданий йому вчителем, тек­стом підручника — джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать ті, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворюване опитуван­ня учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

Активна модель навчання. Такий тип навчання передбачає застосу­вання методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, про­блемні та творчі завдання, запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення учнів.

Інтерактивна модель навчання. Інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне на­вчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови на­вчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність,

На думку О. Пометун і Л. Пироженко, суть інтерактивного навчання полягає в тому, «що навчальний процес відбувається за умови постійної взаємодії всіх учнів. Це взаємонавчання (групове, колективне, навчання у співпраці), де вчитель і учні є рівноправними суб'єктами навчання, ро­зуміють, що вони роблять на уроці» Організація інтерактивно­го навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь і на­вичок, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Під час тако­го навчання діти, вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

У застосуванні інтерактивного навчання вчителю варто враховувати певні вимоги:

•   інтерактивна взаємодія потребує певної зміни життя класу: починати треба з поступового включення елементів цієї моделі; учням і вчите­лю необхідно звикнути до них. Краще старанно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити на­спіх підготовлені;

•   провести з учнями організаційне заняття, створити разом з ними правила роботи в класі. Використовуйте спочатку прості інтерактив­ні технології: робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо;

•   інтерактивне навчання — не самоціль, а лише засіб для досягнення в класі атмосфери співробітництва, порозуміння, доброзичливості;

•   необхідно обережно підходити до інтерактивного навчання, варто з'ясувати, чи готові учитель й учні до його використання,

Для ефективного застосування інтерактивного навчання, для того, щоб охопити весь необхідний матеріал, глибоко його вивчити, вчитель повинен старанно планувати свою роботу:

•   дати завдання учням для попередньої підготовки, продумати само­стійні завдання;

•   дібрати до уроку такі вправи, які б дали учням «ключ» до засвоєння теми;

•   під час виконання вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно;

•   на одному занятті можна використати одну (максимум — дві) інтерактивну

вправу.

Використання інтерактивного навчання дає можливість для профе­сійного росту вчителя, для навчання разом з учнями.

Інтерактивна технологія навчання — це така організація навчально­го процесу, який включає чітко спланований очікуваний "результат на­вчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові навчальні умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.

Оскільки в науковій літературі відсутня класифікація інтерактивних технологій навчання, ми спираємося на умовну робочу класифікацію за формами (моделями) навчання, запропоновану О. Пометун і Л. Пироженко. Вони розподіляють їх залежно від мети уроку та форм органі­зації навчальної діяльності учнів:

•   інтерактивні технології кооперативного навчання;

•   інтерактивні технології колективно-групового навчання;

•   інтерактивні технології ситуативного моделювання;

•   технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивні навчальні технології, як зазначають дослідники, не виби­рають шляхи для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат. Серед різноманітності цих технологій можна виділити:

-         групову (парну) форму організації навчання;

-         колективну форму навчальної діяльності учнів.

    Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності учнів передбачає навчання однією людиною (вчителем) групи учнів чи цілого класу. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди більша, ніж тих, хто говорить. Усі учні працюють або разом, або індиві­дуально над одним завданням із наступним контролем результатів.

     Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів — це фор­ма організації у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною ме­тою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи.    Кооперативне навчання відкриває для учнів можливість співпраці з ін­шими учнями, дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та фор­мування вмінь. Така модель легко поєднується з традиційними формами Навчання і може

застосовуватися на різних етапах навчання.

      Колективна форма організації навчальної діяльності учнів має свої елементи:

    Співробітництво (кооперація) — спільна діяльність для досягнення загальних цілей. Це такий варіант організації навчання, за якого учні працюють у невеликих групах. Одержавши інструкції від учителя, усі члени групи виконують його доти, поки не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємовигоди. Учні усвідомлюють, що успіх кожного визна­чається не тільки ним самим, а зусиллями всього колективу. Вони ро­зуміють, що можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху.

     Завдяки цьому групи кооперативного навчання є одночасно системою академічної і особистісної підтримки. Саме завдяки особистісній взаємній підтримці в процесі навчання члени групи беруть на себе зобов'язання один стосовно одного і виявляють відданість загальній справі і цілям.

     Індивідуальна і групова підзвітність — елементи, які повинні бути структурно включені в кооперативне навчання. Група повинна нести відповідальність за досягнення своїх цілей, і кожен член групи повинен відповідати за свою частину роботи. Основна мета полягає в тому, щоб кожен член групи реалізувався як повноправна особистість. Діти навча­ються спільно для того, щоб згодом могли набути індивідуальної ком­петентності.

Розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в неве­ликих групах — основний елемент спільного навчання. Навички керівни­цтва, прийняття рішення, вироблення довіри, спілкування й улагоджен­ня конфліктів дають учням можливість успішно виконувати як групове, так і індивідуальне завдання.   

Наступний елемент кооперативного навчання — обробка (аналіз) да­них про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групи обговорюють, наскільки успішно вони підтримують робочі стосунки.

Кооперативне навчання може здійснюватися не тільки в групах, а й у парах. Такий вид діяльності сприяє формуванню в учнів позитивно­го ставлення до навчання, розвиває здібності пристосовуватися до умов роботи в групі забезпечує високу активність учнівського колективу.

Таким чином, колективне навчання дає можливість плідно працю­вати всім учням на уроці, застосовувати на практиці уміння активного слухання, сприяє виробленню спільної думки, навичок міжособистісного спілкування в ситуації, менш напруженій, ніж у великій групі.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках формування знань, умінь та навичок. Вона може проводи­тись одразу після з'ясування вчителем матеріалу, на початку уроку за­мість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому формуванню знань умінь і навичок, або бути частиною повторювально-узагальню-вального уроку.

Організовуючи парну чи групову роботу учнів, варто намагатися не застосовувати слова «розподілятися», «розподіляти», краще — «об'єд­найтесь», «об'єднуватись». Учні об'єднуються в пари, групи.. Ефектив­ною групова робота буде, якщо об'єднуються 5—6 учнів. Більші групи потребують інших технологій.

 Усе, що пропонують учні, повинно бути прийняте й обговорене. Треба допомагати учням опрацьовувати інформацію і приймати власні рішення, Необхідно стежити, щоб ніхто з учнів не залишився поза об­говоренням. Для налагодження процесу взаємодії й розвитку, навичок критичного мислення всі міркування й висновки учнів повинні сприй­матися вчителем серйозно.

 Серед технологій кооперативного навчання виділяють такі форми: робота в парах, ротаційні (змінювані) трійки, два — чотири — всі разом, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо.

      Технології колективного групового навчання

 До цієї групи технологій належать ті, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

 Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як учи­тель ставить запитання. Треба уникати закритих запитань, тобто таких, на які можна дати відповідь коротко («так», «ні»). Треба віддавати пе­ревагу відкритим запитанням, що починаються з «як», «чому», «який». Необхідно заохочувати всіх учасників до висловлювання своїх думок.

 Значну роль відіграє реакція вчителя на запитання та коментарі, що є вирішальною у створенні навчальної атмосфери. Це стимулюватиме учасників групи продовжувати ділитися власними думками. Під час диску­сії необхідно контролювати роботу учнів, надаючи змогу кожному висло­вити власну думку і не дозволяти комусь із них домінувати над групою. Серед технологій колективного групового навчання виділяють такі форми: обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, незакінчені ре­чення, мозковий штурм, «броунівський рух», «мозаїка», аналіз ситуації, де­рево рішень тощо.

       Технології ситуативного моделювання

     Модель навчання у грі — основа технології ситуативного моделю­вання, це побудова навчального процесу за допомогою включення учнів У гру (ігрове моделювання явиш, що вивчаються).

     Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з про­тиріччям: навчання завжди є процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання вчите­ля при застосуванні гри в навчанні полягає в її підпорядкуванні визна­ченій дидактичній меті.

      В організації самої гри необхідно звертати увагу на її внутрішню сут­ність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). Останнім часом у західній дидактиці відходять від терміна «гра», що асоціюється з розвагами, і вживають поняття «Імітація», «симуляція».

      Ігрова, модель навчання покликана реалізувати, окрім основної ди­дактичної мети, ще й комплекс цілей:

  • забезпечення контролю виведення емоцій;

  • надання учневі можливості самовизначення;

•   допомога в розвитку творчої уяви учнів;

•   надання можливості формування навичок співробітництва;

•   надання можливості висловлювати свої думки.

    Учасники навчання, за ігровою моделлю, перебувають в інших умо­вах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна сво­бода інтелектуальної діяльності, що обмежується лише правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беруть на себе відповідальність за при­йняте рішення. Учитель в ігровій ситуації виступає як інструктор (озна­йомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коректування і поради щодо розподілу ролей), тренер (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (органі­затор обговорення).

     Ігрова модель навчання, як правило, реалізується за чотири етапи:

       1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

        2) підготовка до проведення гри (виклад сценарію гри, визначення ігро­вих завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми);

        3) основна частина — проведення гри;

        4) обговорення, висновки.