Іван Франко. Зів'яле листя

На пурпуровій хмарі вранці  сіла

 І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

     Пахуча, як розцвітлий свіжо гай.

З листа  Івана Франка до А. Кримського: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важ­кий удар».

Повідомлення учня.  Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка — типова для ми­нулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домаш­нього вогнища. Він сплів зі свого болю найкращі поезії — вона ж на сім замків закрила своє горе. Ользі Рошкевич Іван Франко присвятив IX поезію другого жмутка в «Зів'ялому листі»:  (слайд № 5)

Чому не смієшся ніколи?

Чи в твойому серці зима

І горе зморозило душу,

Що сміху у горлі нема?

Чому не смієшся ніколи?

Чи, може, лежить який гріх

Великий на твоїм сумлінні

І здавлює радісний сміх?

Лежить якийсь смуток таємний

На твоїм чудовім чолі,

І усміх твій – наче під осінь

Всміхається сонце у млі.

       Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, коли під час кані­кул був у Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце... Сюди, у Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі... «Вибачте, що користу­юсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю ні жодної сміливості, ні жодної нагоди сказати їх Вам відкрито! Мій Боже, як маю запевнити Вас, як маю присяггися, що ні на хвилину про Вас я не забув, і не забуду? Будьте певні, що й, де я завжди буду, у Львові або у Відні, Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, межею, до якої простую працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка жу­рба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь ще в своєму щасті! О, бу­дьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам...»

     За порадою Франка Ольга бралася до літературної праці: збирала фольклор, перекладала. Їй посвятив Франко свою першу збірку віршів «Баляди і розкази», видану в 1876 році.

    У червні 1877 року Франка було заарештовано. Отець Рошкевич на­полягав на розриві відносин Ольги з Франком. І, можливо, трагедії не було б, якби доля, котра наслала на Ольгу важкі випробування, зустріла в ній характер слабкий. Ольга покорилась би волі батька. Але Ольга мала характер сильний, котрий ломиться, як казав Франко, а не гнеться. Ста­рий Рошкевич так допікав дочці знайомством з Франком, що та приму­шена була залишити сім'ю і вийти заміж за богослова Володимира Озаркевича. Шлюб відбувся у вересні 1879 р. Дізнавшись про одруження Оль­ги, Франко тяжко захворів.

Він любив її. Він боровся за її любов. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», буде еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

• Вчитель.

Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

 І мовчки щезла там, де вічно темно.

Повідомлення учня. «Велике враження справила на мене знайомість з одною полькою - Юзефою Дзвонковською»  (слайд № 6)

У старому Станіславі доживали віку польські політичні емігранти. З їхньою таємною організацією знайомиться Франко, коли перебуває в рідному селі Нагуєвичі. Йому важко як ніколи. Ольга втрачена назажди, мати й батько померли, загострюється хвороба. Голий і босий поет пасе худобу, жне снопи, заробляє гроші. Коли трохи полегшало, їде в Станіслав, де на устах друзів чує раз по раз ім'я - Юзефа. Усі були закохані в неї, та вона - «гордая княгиня» - не відповіла нікому. Була в ній якась загадка, яку жоден не міг розкрити... І це заінтригувало Франка.

Вона справила на нього сильне враження справжньої Людини. І він, змучений душевним болем велета, покохав. Мало того вирішив, що це саме та жінка що може йти поруч, стати дружиною. Та на лист з проханням відповідь матері була короткою «Уже саме положення моєї дочки противиться тому....»

Відмова вражає поета. Він думає, що тільки аристократичне положення заважає їй поріднитись з ним і звинувачує....

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід

Вона не відповіла взаємністю. Він страждав.

   Однак згодом з'ясував причину відмови: дівчина була хвора на туберкульоз. Листування між Франком та Юзефою тривало до 1885 р., пізніше сліди її загубились.

• Вчитель.

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно.

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.

Із листа Франка до А. Кримського: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну пан­ночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єси в «Ізмарагді» і ненадрукована повість».

Повідомлення учня.  Широкому читачеві про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька».  (слайд № 7)

«Пізнався, — пише Тарас Франко, — Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і обслуговувала публіку... Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не дивно, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися».

На початку 1890 р. Целіна Журовська виїхала зі Львова, а за кілька мі­сяців у газеті «Львівський кур'єр» з'явилось оголошення про шлюб панни Журовської. Франко вирішив, що мова іде про Целіну, і в перший жмуток «Зів'ялого листя» вплітається мотив смутку від нерозділеного кохання:

 Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

Та поступово рана загоюється, душа заспокоюється. Лиш час від ча­су кохана «являється у сні» і бентежить зранене серце.

У березні 1885 р. в Киеві Франко знайомиться з Ольгою Хоружинською. Це була розвинена і освічена дівчина з демократичними поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї як на жінку — друга, това­рища та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі листа із проханням стати його дружиною. Ольга знала, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич, але вона любила його і тому погодилась. 

        16  травня 1886р. у Киеві вони обвінчались. Нареченій було 22 роки,
а Франкові - 30.  (слайд № 8)

• Виразне читання та аналіз віршів «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»,

«Чого являєшся мені у сні?» (слайд № 9 – пісня)

• Тема та ідея віршів
• Художні засоби
• Віршовий розмір

V. Підсумок уроку

Бесіда

• Протягом скількох років Іван Франко створював збірку «Зів’яле листя»?
• Скільки частин (жмутків) вона містить?
• Який головний мотив, що об’єднує всі поезії?
• Які рядки з творчості поета вам найбільше припали до душі? Чому?

VІ. Оцінювання

VІІ. Домашня робота.

1. Вивчити напам’ять поезію «Чого являєшся мені у сні?».
2. Підготувати усне висловлювання на тему «Зів’яле листя» в серці і у пам’яті поета».
3. Виразно читати поезії із збірки «Зів’яле листя».