Урок літ. Леся Українка

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні світобачення письменниці

(розробка уроку української літератури)

                                                                    Вчитель української мови

                                                                               та літератури

                                                                                  Згирча А.К.

Тема:    Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Роль родини,

                  культурного оточення і самоосвіти у формуванні

                                  світобачення письменниці

Мета:

• навчальна – розширити й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, визначити роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні світобачення письменниці; навчити учнів самостійно працювати з необхідною літературою; формувати вміння робити самостійно висновки;
• розвивальна – розвивати вміння аналізувати і узагальнювати факти; розвивати спостережливість та допитливість учнів, вміння логічно мислити; висловлювати власні думки і міркування; розвивати культуру усного мовлення, творчу уяву;
• виховна – виховувати в учнів активну життєву позицію; стійкість у життєвих труднощах, цілеспрямованість, принциповість, прагнення до самоосвіти; формувати почуття любові до художнього слова;
• методична – організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності шляхом частково-пошукового методу; підвищувати інформаційну компетентність учнів під час пошуку необхідного матеріалу, використовуючи інформаційно-комунікаційні технології.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет письменниці, виставка її творів, фотографії Лесі Українки, мультимедійна презентація.

                          Хід уроку

І. Організаційна частина.

1) Привітання.

2) Перевірка наявності учнів.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку.

Слово вчителя. Сьогоднішній урок присвячується чудовій поетесі – Лесі Українці. Мені б хотілося, щоб завдяки матеріалу, який сьогодні почуєте, ви могли б скласти цілісне уявлення про Лесю Українку як людину, митця, громадянина.

      Занотуйте, будь ласка, тему нашого уроку: «Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні світобачення письменниці». (Слайд №1)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

1. Слово вчителя.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі? (Слайд №2)

      Я розпочинаю урок словами моєї улюбленої поетеси – Лесі Українки. Я люблю її за силу духу, за стійкість, за мужність, за жіночність, за вродливу душу, за бажання жити, а не скніти. Сьогодні ми познайомимось з її життєвим шляхом. Знайомство з письменником – це завжди маленьке відкриття. Відкриття минулого, що невидимими зв’язками тягнеться у сьогодення і єднає нас у людство, народ.

       У звичайному житті вона – слабосила дівчина, у літературі – титан духу, «дочка Прометея».

      Хто ж вона, Лариса Петрівна Косач, знана у всьому світі як Леся Українка? Чому всіх і досі хвилює її творчість? Де черпала сили ця хвороблива, слабка фізично і незламана духом жінка? Яким було її життя?

      Отже, сьогодні у нас урок-подорож життям Лесі Українки. Моїм співавтором уроку буде творча група, яка мала випереджувальні завдання. Ваше завдання – не просто слухати, а й скласти конспект почутого.

   Так, я буду крізь сльози сміятись,

   Серед лиха співати пісні,

   Без надії таки сподіватись,

   Буди жити! Геть думи сумні!  ( Слайд №3)

       Колись давно Леся Українка написала ці рядки. Спробуйте тільки за ними схарактеризувати людину, яка є їх автором. Яка вона?

2. Гра «Мікрофон».

      А зараз пригадаймо вірш Лесі Українки «Як дитиною бувало…»

Як дитиною бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

   «Що болить?» – мене питали,

   Але я не признавалась –

   Я була малою горда, –

   Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер коли для мене

Жартом злим скінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

     Безпощадній зброї сміху

     Я боюся піддаватись,

     І, забувши давню гордість

     Плачу я, щоб не сміятись.

Саме ці рядки, на мою думку, найповніше розкривають характер поетеси. Ще змалечку вона була гордою, незламною людиною, яка має свої погляди на життя.

IV.  Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя.

       Літературознавець Євген Сверстюк якось зазначи

: «Дитина потрапляє у світ, витворений, викроєний, сформований батьками ще до народження дітей, – дитина потрапляє у світ культури батьків».

      З народження починається шлях.

5. Учениця (у ролі Лесі Українки) читає вірш «Мій шлях».

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несміло заспівала,

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала:

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

Бажаю так Скінчити я свій шлях,

Як починала і з співом на вустах…

2. Бесіда.

1. Що ще ви пам’ятаєте з молодших класів про Лесю Українку?
2. Які її твори вам відомі?

А зараз ми ознайомимося докладніше з життєвим шляхом поетеси.

3. Виступ творчої групи.

•     Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач) народилася 25лютого 1871року в місті Новоград Волинському на Житомирщині. (Слайд №4) Кажуть, що на вдачу й характер письменника впливає спадковість. Коли так, то Леся не випадково була винятковою людиною.

     Олена Косач-Драгоманова, літературний псевдонім – Олена Пчілка, уподібнювала себе до бджоли, яка носить мед у вулик рідної культури. Письменниця, етнограф, видавець, редактор, перекладачка, активна громадська діячка. Мати вплинула на формування світогляду, на вибір життєвого шляху, прилучала з дитинства до перекладацької праці (зокрема творів Гоголя, Гомера). Завдяки матері Леся змалечку пише українською мовою. Вона ж вибрала доньці псевдонім – Леся Українка. Петро Косач – походив з українського аристократичного роду. Він врятував життя Лесі, коли вона була ще немовлям. Мати захворіла на тяжку анемію, і батько, боячись, що дитина загине, взяв відпустку, налагодив штучне годування і виходив Лесю сам. Може тому вони: донька і батько, були найщирішими приятелями.

• За словами сестри, «зо всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… У Лесі такі самі риси обличчя, барви очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, та ж постать, така сама тендітність. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі, витривалі, з виключною силою волі. Обоє мали напрочуд гарну пам'ять».

Великий вплив на Лесю мав дядько, Михайло Драгоманов – професор, ерудит, Лесин духовний батько, котрий вплинув на політичні, національні, релігійні погляди своєї «духовної дочки».

Також вплинула на формування особистості Лесі батькова сестра.

Олена Косач навчила плести вінки. Леся завдячувала їй умінням гарно вишивати. Тітка згодом буде звинувачена у співучасті в організації замаху на одного високопосадового чиновника, заарештована і заслана в Сибір. Звістка ця дуже вразила і засмутила Лесю, під впливом її у дев’ять років вона написала свій перший вірш «Надія».

Леся Українка:       Ні долі, ні волі у мене нема,

                                Зосталася тільки надія одна:

                                Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

                                Поглянуть іще раз на рідну країну

                                Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

                                Там жити чи вмерти мені все одно.

• Леся була обдарованою дитиною: у 4 роки вже читала, мала хист до вивчення мов. Мала малярські, режисерські та акторські здібності. Вивчила німецьку, французьку, російську мови, а згодом засвоїла ще 9 іноземних мов. В 19 років Леся почала публікувати свої твори. Перша збірка «На крилах пісень» вийшла на початку 1893 року у Львові, фактичним редактором її був Іван Франко. Леся Українка багато читала.

1881 року Леся сильно застудилася.

Згадує О. Косач - Кривинюк (сестра):

« 1881р. Леся в Луцьку під час свята Водохреща пішла на річку подивитись, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, аж плакала від болю…

Леся Українка:     Як дитиною бувало,

                             Упаду собі на лихо,

                             То хоч в серце біль доходив,

                             Я собі вставала тихо.

                                  «Що болить?» – мене питали,

                                 Але я не признавалась –

                                 Я була малою горда, –

                                 Щоб не плакать, я сміялась.

• На дванадцятому році життя в Лесі Українки виявилися ознаки туберкульозу кісток. Спочатку хвороба захопила руку, потім поширилася на ногу. Леся, музично обдарована дитина, змушена була відмовитись від гри на фортепіано. Спогад про це лишився в її поезії «До мого фортепіано».

Леся Українка:  Мій давній друже! Мушу я з тобою розлучитися надовго.

                           Жаль мені!

                           З тобою звикла я ділитися журбою,

                           вповідувати думки веселії й сумні.

                          То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

                          Пройшло дитячеє моє,

                          Що на мене, мов хмара грізно, йшло!

• Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї, в «добровільне вигнання». Перша поїздка до Чорного моря у 15-літньому віці викликала багато вражень, які вилилися в ліричний цикл «Подорож до моря», перед нами постає шлях поетеси залізницею, її переживання викликані прощанням з милим серцю волинським краєм.

Леся Українка:         Прощай, Волинь! Прощай

                                        рідний куточок.

                                 Мене від тебе доленька жене,

                                 Немов од дерева одірваний листочок…

• Через фізичний стан Леся Українка змушена була багато подорожувати.

На дорогах свого нелегкого мандрівного життя, улітку 1897 року в Ялті, Леся зустріла Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, Леся Українка стала для нього тільки другом. Вони довго листувалися. Коли Сергій Мержинський почував себе зовсім погано, Леся Поїхала до нього в Мінськ.

Леся Українка:       Все, все покинуть, до тебе полинуть,

                               Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

                               Все, все покинуть, з тобою загинуть,

                               То було б щастя, мій згублений світе!

• Леся Українка вірила, що її почуття сильніші за хворобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, що її турбота захистить дорогу людину від смерті. Та все було марне. Сергій помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили. І перенести його допомогла поезія. Так народилися драматична поема «Одержима» і багато ліричних творів.

Леся Українка:     Уста говорять: «Він навіки згинув!»

                              А серце каже: «Ні! він не покинув!»

                              Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

                              Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

                              Тут в глибині і б’ється враз за мною:

                               «Я тут! Я завжди тут, я все з тобою!»

• Після смерті Мержинського Леся їде в Карпати. Краса Карпат, мандрівки по Гуцульщині, зустрічі з друзями допомагали переборювати тугу і фізичну недугу.
• Серце Лесі Українки з Україною, але хвороба змушує її їхати на лікування за кордон. Леся була мандрівницею з примусу, а примушувала її хвороба. У своїх листах вона часто пише про стан свого здоров’я, але ніде вона не плачеться, не падає духом. Вона буде вчитися все життя. Вона, потрапляючи в ту чи іншу країну, вчить мову, читає літературу, знайомиться з традицією та культурою. Їй цікаво жити.

Тим часом насувались ознаки важкої хвороби. З 1907 року у Лесі виявили симптоми туберкульозу нирок.  Енергійна натура письменниці не хотіла коритись хворобі.

Леся Українка:    «Contra spem spero!» («Без надії сподіваюсь»)

• Хвороба прогресує. Клімат України та Європи вже не лікує. Тому поетеса їде до Єгипту, сподіваючись, що його сонце буде порятунком. Та якась непереможна туга огортала її: «Пожила в Азії, поживу ще й в Америці, а там… отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду». Три зими між 1910 і 1913 роками пробула вона в Єгипті. Вона побачила великі піраміди та великого сфінкса й була зачарована.

Леся Українка вчилася все життя. Навіть за чотири місяці до смерті в одному з листів до Ольги Кобилянської вона пише: «…вчуся іспанської мови (сама, з книжки)».

Оглядаючись на свій письменницький шлях, вона дає собі таку самохарактеристику: «Життя ламало тільки обставину навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».

• Останні роки свого життя Леся Українка живе переважно в Грузії, де служив її чоловік Климент Квітка – фольклорист і музикознавець.

Повертаючись з Єгипту у травні 1913 року, останній раз відвідала Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч.

З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ в Кутаїсі. Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилось продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї – творчості.

Леся Українка:   «Слово, чому ти не твердая криця?..»

• За півтора місяця до смерті Леся Українка розпочинає нове оповідання з життя арабської жінки, і якому вже не судилося бути завершеним.

… Далеко від рідного краю помирала велика поетеса. Але навіть згоряючи від високої температури, вона продиктувала матері конспект майбутньої драматичної поеми.

Леся Українка:    Хто не жив посеред бурі,

                            Той ціни не знає силі,

                            Той не знає, як людині

                            Боротьба і праця милі.

                                    Хто не жив посеред бурі,

                                    Не збагне журби безсилля,

                                    Той не знає всеї муки

                                    Примусового безділля.

                      Як я заздрила тим людям,

                      Що не мали відпочинку,

                      Поки їх нелюдська втома

                      З ніг валила на часинку!

                                        День і ніч вони на варті, -

                                        Довгий труд, коротка зміна.

                                        День і ніч вони в роботі,

                                        Аж німіли руки й спина.

• 1 серпня 1913 року в Грузії, в містечку Сурамі, Леся Українка померла. Її тіло перевезли до Києва, поховали на Байковому кладовищі. Вітчизна прощалась із своїм великим поетом, творчість якого входила у вічність.

Леся Українка:   Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

                            Я в серці маю те, що не вмирає…

                            Будуть приходити люди,

                            Вбогі й багаті, веселі й сумні,

                            Радощі й тугу нестимуть мені.

                            Їм промовляти душа моя буде,

                            Я обізвуся до них

                            Шелестом тихим вербової гілки,

                            Голосом ніжним тонкої сопілки,

                            Смутними росами з квітів моїх.

4. Слово вчителя.

Ми дізналися про найцікавіші факти з життя письменниці.

Сьогодні про її життєвий подвиг пам’ятають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Створено музеї, споруджено пам’ятники, які нагадують нащадкам про силу волі Лесі Українки.

Перегляд фотографій. (Слайди).

5. Закріплення вивченого матеріалу.

1) Вдома вам було надано завдання написати твір-мініатюру на тему «Якою я собі уявляю Лесю Українку», зачитайте будь-ласка свої роботи (2 учнів).

2) Завдання учням. Поєднайте непоєднуване в житті Лесі Українки:

1. Сила – Слабкість

2. Невідвідування школи – Висока освіченість.

6. Підсумки.

• Рефлексія

1. Що найбільше вразило вас у житті Лесі Українки?
2. В одному з листів вона писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати про мене… Але я б хотіла на те заслужити.»

Як ви думаєте, чи заслуговує Леся Українка на те, щоб її згадували, читали її твори?

3. Є вислів: «Життя Лесі Українки – подвиг». Чи можна вважати її життя подвигом? Чому?

• Заключне слово вчителя.

Підводячи підсумки нашого уроку, хочеться сказати, що життя Лесі Українки було піснею – піснею мужності й любові, натхненною думкою про Україну.

      Хотіла б я піснею стати

      У сюю хвилину ясну,

      Щоб вільно по світі літати,

      Щоб вітер розносив луну.   

• Рефлексія

Незакінчене речення  (Слайд)

Я зрозумів (зрозуміла), що Леся Українка…

7. Оцінювання

За активну участь на уроці високі бали отримують учні творчої групи. Добре відповідали… А таким учням, як … потрібно ще попрацювати.

8. Домашня робота (Слайд)

1. Скласти хронологічну таблицю життя Лесі Українки.
2. Виразно читати вірші Лесі Українки.